До свята Різдва Христового започатковуємо нову рубрику – "Кулінарні рецепти від ігумені Фільомени".

Христос народжується – славімо Його!

У ці святкові дні започатковуємо нову рубрику – "Кулінарні рецепти від ігумені Фільомени", які зберігаються в родині протоієрея Богдана Тимошенка, а точніше в його матері Ярини Антоненко-Давидович.

Ігуменя Фільомена була рідною тіткою матері Ярини. До 1950 року вона була ігуменою Болехівського монастиря на Львівщині. Після того, як настали несприятливі умови для існування монастирів, фактично розгін їх, вона, не маючи ні кола, ні двора, приїхала до своєї рідної сестри Ольги Добрянської у Старий Самбір і залишилась там жити.

 

Праворуч стоїть- ігменя Фільомена, ліворуч стоїть- Ольга Добрянська.

На той час у її сестри Ольги утримувалась на вихованні дитина уже трьохрічного віку, яка була залишена без батьків. Батька – швеця арештували і заслали в Сибір за те, що він ночами лагодив взуття хлопцям-повстанцям, які приходили з лісу, так званим – «бандерівцям», а матір вивезли за батька. І щоб врятувати шестимісячну дитину, Ольга Добрянська залишає її в себе.

Нелегко їй було ростити цю дитину, часи були важкі, ні в кого не можна було й випросити й горня молока, бо люди боялися, щоб їх не покарали, за те, що годують бандерівську дитину.

А тут ще й приїхала сестра зі своїм устроєм монастирського життя – дисципліною і порядком. Змалечку вчила Ярину молитись, стоячи на колінах. Згодом, вечорами при лампі, бо світла тоді ще не було, читала їй «Життя святих». Тоді це все сприймалося з якимсь тягарем, невдоволенням, а тепер при  згадці з великою вдячністю. Царство небесне Ігумені Фільомені.

Як відомо в монастирях сестри не тільки молились. Всі вони мали якісь конкретні обов’язки. Одні шили, інші лікували, ще інші виховували дітей у так званих «Захоронках». При цьому не відмовляли собі у приготуванні смачних страв та випічок.

Книга бажань і зажалень.

І от до сьогоднішнього дня зберігся зошит під назвою «Книга бажань і зажалень». Він ледь тримається купи, сторінки пожовтіли, але письмо майже збереглося. Треба тільки зауважити, що звучить воно специфічною мовою – галицькою з домішками полонізмів. Не хотілося б осучаснювати деякі слова, а тому у дужках можна буде давати їх пояснення.

Рецепти з книги бажань і зажалень.

Отож, напередодні Різдвяних свят, з ласки Божої опишемо, як у Старому Самборі Львівської області готувалася Свята вечеря.

Вона складалася з 12 страв. Стіл накривався вишиваною скатертиною, скраю на столі на сіні, покритою вишиваною серветкою, лежав великий калач. По кутках столу – по зубку часнику. На окремій тарілці чарка з горілкою або вином, кутя і пампушок – це для покійних родичів.

Помолившись, старша людина в родині, тримаючи в руках тарілку з проскурками або шматками білої булочки, змащеної медом, обходила кожного члена родини, вітала її з Різдвом Христовим, бажала їй всіляких гараздів. Далі з’їдалося по ложці куті. За кутею - чарка якоїсь випивки, яку закусувалось оселедцем з цибулею. Потім подавалось червоний (польський) борщ з вушками. Далі йшли пироги (вареники) з картоплею, з капустою і голубці з картоплею. Все це поливалося грибовим соусом. На закінчення кутя, узвар із самих сушених слив і пампухи.

Закінчивши вечеряти, родина починала колядувати. До речі, частина саме цих колядок міститься у «Великому молитовнику», який видало видавництво «Воскресіння». 

Тепер хочеться уточнити деякі особливості приготування цих страв. Борщ пісний варився з грибами сушеними, буряком, морквою, петрушкою, цибулею і заправлявся буряковим квасом, який десь за тиждень до того вистоювався. Без картоплі. Так звані вушка – схожі на наші пельмені, але всередині відварені та перемелені разом з підсмаженою цибулею білі гриби, перець, сіль. Вареники такі як і тепер готуються, але їм надзвичайного смаку додавав грибовий соус із сушених грибів (треба тільки давати чимало цибулі).
А от голубці незвичні уже тепер. Картопля сира треться як на деруни, заправляється смаженою цибулею, перцем, сіллю і вариться. Разом із грибовим соусом ці голубці набувають особливого смаку. Кутя обов’язково з товченої пшениці, з тертим у макітрі маком, з родзинками і подрібленими горіхами, заправляється медом. Треба додати ще трохи цукру і кип’яченої води. 

А щодо пампухів (теперішніх солодких пампушок) то не зрозуміло, чому вони смажилися у пісний Святий Вечір, адже вони не були пісні зате смачні, посипані цукровою пудрою. Особливо їх любили діти.

Отаким чином бойки зі Старого Самбора святкували Святу вечерю перед Різдвом Христовом.

 

Хочеться, щоб цей зошит рецептів, в основному випічок, якому уже близько 80-90 років, використовувався не лишень в нашій родині, а, може, знадобився ще комусь. Тому час від часу будемо подавати уже випробувані і цікаві рецепти на згадку світлої пам’яті ігумені Фільомени.

Ярина Антоненко-Давидович, ведуча рубрики.

 

Ігуменя Фільомена.

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»