Рушники, вишиті сльозами (вишиті рушники майстринею Надією Химиченко, м.Обухів, 2014-2015)

Теперішній час диктує свої умови і ми, люди нового покоління, живемо за його законами. Ми поспішаємо, завжди трошки не встигаючи за цим часом, нам здається, що він летить, постійно прискорюючи свій рух. Ми націлені на досягнення швидких недовготривалих справ і цілей, всім потрібен не відтягнений у часі результат… Парадоксально, але паралельно таким нам існує абсолютно інше покоління людей, до яких час від часу звертаючись, ти стишуєш свій рух і замислюєшся про щось інше, про щось глибше, разом охоплюєш абсолютний спокій і абсолютну швидкість часу і чуєш, бачиш як саме такими людьми карбується історія. Їхня історія. Наша історія. Історія нашої країни.

Руки Надії Омелянівни Химиченко постійно працюють, а вона вже восьмий десяток ходить під цим небом. І очі її загоряються якимись такими іскрами, коли показує свої роботи, що сам мимоволі наче торкаєшся до них не руками, а одразу впритул душею – і вони то теплі і ніжні на дотик, то гарячі і пекучі, з гострими, рваними краями, які наче ранять тебе прямо у серце. Таким і має, певно, бути діалог з митцем і його творами напряму, без зайвих непотрібних слів. Лише глибинні, справжні відчуття і емоційні сплески.

Лише уявіть, що на вишиття цього рушника майстриня витратила цілий рік! Рік праці і горіння. Рік сліз. Голос Надії Омелянівни, коли почала розказувати про рушник, став глухим і наче прикутим до його візерунків-букв: «Вишивати почала його після тих подій, сиділа і плакала, слізьми він вишитий, слізьми…»

Хоча майстриня наче й незадоволена, за її словами – і букви кривенькі, і не дуже акуратні, та насправді такі речі – це відображення сучасності, закарбовування її в історію, яку потім наші наступники вивчатимуть за такими витворами мистецтва, хай і з «кривенькими буквами».

Впевнена, творів, подібних  цьому досить багато народилося у наших майстрів. Творчі люди завжди виливають свої радості та страждання, щастя і біль через руки, створюючи шедеври, пишучи історію, створюючи цілий окремий період в народній творчості – період переломних в житті країни подій.

І якщо попередній рушник просякнутий сльозами, то у панно, що народилося на річницю, присвячену героям Небесної сотні уже звучить надія, віра в перемогу, в майбутнє.

Як розказувала Надія Омелянівна – за традиційною композицією рушника – знизу завжди вишивали-поминали померлих – і тут бачимо такий простий і водночас щемливий напис – «Сто листочків це загиблі сини і дочки на Майдані 2014 р.» Та й виконаний він, на противагу всьому панно – якравому й світлому у червоно-чорній колористичній гаммі, ми маємо пам’ятати, що завжди лежить у підвалинах майбутнього – чиясь жертва. 

Символіку цього вишиття без проблем прочитає кожен – тут і жовто-блакитні кольори, і калина,  і дубочок, і маки. Але, певно, найголовніше, що зашивала сюди майстриня – «Голубки оно зверху літають, все одно вони переможуть в кінці кінців!»

Перемоги нам всім і миру, бо так записано в історії!

Підготувала працівник музею «Українське село» Панкова Анастасія.

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»