15 лютого – Стрітення

Основним святом в лютому вважається в народі свято - Стрітення Господнє, яке святкується 15 лютого. Для молоді по селах закінчувалися вечорниці – це залишило свій слід і в народному прислів'ї: " Прийшли громниці – прощай вечорниці". За церковним календарем: на 40-й день від Різдва Христового Марія та Йосиф принесли Ісуса Христа до храму, як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки та принесли для жертви двох голубенят. В релігійній традиції стрітення – це зустріч людського і божественного.

За народним віруванням, літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення – 15 лютого – та в день святої Анни – 22 грудня. В народі уявляли, що навесні Зима – стара баба, а Літо – молода дівчина. Найчастіше у народних прикметах згадується умовна боротьба зими та літа або весни і подальші прогнози, що залежать від погоди в цей день: «Стрєтєніє – це Зіма з Літом стрічається. Хто кого поборе: чи Зіма, чи Літо. Як Зіма, то ще буде холодно, а як Літо, то вже буде тепло». Іноді старожили відтворюють навіть цілі діалоги між Зимою та Літом, які показують ставлення українців до холодної та теплої пори року, їхнє місце у господарському календарі: «Стрічаються Зима з Літом, то кажуть: «А добрий день, Горюхо». – «Добре здоров’я, Серухо. Те, шо я за літо нагорювала, то ти за зиму пересрала».

В цей день в церквах України святили воду та свічі. Посвячені на Стрітення свічки звалися «громичними», бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу від грому. Ці ж свічки давали в руки вмираючому при читанні одхідної молитви. В день Стрітення, коли приходили з церкви, запалювали «громичну» свічку – «щоб весняна повінь не пошкодила посівам і щоб мороз дерев не побив!». Від «громичної» свічки і саме свято на Волині Стрітення називають Громниця.

Наприклад, прийшовши з нею після служби в церкві її запалювали перед ворітьми і обходили все подвір'я, вірячи в те, що вона захистить все живе в дворі від поганих очей і невидимих надприродних руйнівних сил. Нею малювали хрести над вхідними дверима, над вікнами, в хаті на сволоці.

Дівчата-відданиці на тій свічці ворожили – щоб «з полум’я взнати з якого боку сватів чекати». Або топили віск – щоб по застиглому скапуванні у холодну воду в мисці прояснити свою долю. Коли на сім’ю нападали різні нещастя або траплявся падіж на худобу, тоді свічкою-громницею обкурювали все довкола: хату, стайні, увесь двір. Коли помираючи хтось довго не міг відійти в той світ, йому в руки давали цю свічку – «щоб муки зцілила і душу з грішним тілом розлучила».

Коли святили в церкві воду, селяни набирали тієї води в нову – ще не вживану – посудину, приносили додому і пильно берегли. Цій воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це – цілюща вода. Нею натирали хворі місця і вірили, що «поможе». Найкраще ця вода ніби помагала від «вроків», «пристріту» – від хвороби, що її спричиняло «погане» око.

За станом погоди цього дня дізнавалися про погоду навесні, влітку, умови для сільськогосподарських робіт тощо. Найбільш розповсюдженою в українців є прикмета: якщо на Стрітення півень води нап’ється, то на Юрія віл напасеться. За святом Стрітення, крім передбачення весняної погоди, дізнавалися і про майбутній урожай. Українці звертали увагу на швидке пробудження природи, яке вважалося сприятливим для отримання гарного врожаю. Якщо на Стрітення було тепло, текло зі стріхи, утворювалися бурульки чи іній, це мало гарантувати гарний урожай збіжжя, фруктів, меду, льону, грибів.

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»