Вербна неділя

За тиждень до Великодня маємо Вербну неділю, день коли Ісус Христос в’їхав в Єрусалим на віслюкові, який, на відміну від бойового коня, є символом миру, покірливості і смирення. Вітали його, за давнім східним звичаєм зеленими пальмовими гілками, як Царя-переможця, почувши звістку про воскресіння ним Лазаря. В Україні, вшановуючи вхід Господній до Святого Граду, віряни замість пальм тримають гілки верби. Це дерево здавен вельми шановане серед нашого народу, тому що воно перше сповідає про прихід весни і має цілющі властивості.

На ранковому богослужінні освячували як самі гілочки верби, так і спеціально заготовлені букети (верба, очерет, сухоцвіт). Першими в церкві намагалися вхопити вербові гілки діти і молодь, адже кому дістанеться найбільше, той буде – найщасливішим. Діставши вербу тут же проковтують по кілька «котиків» – «щоб горло не боліло». Потім хлопці і дівчата ходили по вулиці з гілками верби і ударяли один одного, примовляючи: 

 

Не я б’ю – верба б’є, 

За тиждень Великдень.

Будь здоров як вода,

Будь богат як земля,

А будь плодний як свиня!

 

Повертаючись з церкви, господарі з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або – якщо було близько – то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток», а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами поруч із пляшечкою освяченої на Водохреща води. Крім того, кожен йшов з букетом на цвинтар і ставив померлим родичам на гробі біля хреста кілька гілочок. Освячену вербу клали також в хліві та стайні, вважалося, що вона має магічну силу і захищає хату, хлів, двір від грому й пожежі. Цими ж різочками виганяють на першу пашу худобу, а пізніше, на Івана Купала, обносять ними все обійстя та затикають у воротах. Наступні три дні отримали в народі назву «вербич». А так, як вони часто бувають холодними, з’явилася приповідки: «Прийшов вербич, то кожуха тербич», тобто знов шукай та вдягай теплий одяг.

 

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»