7 січня – Різдво Христове

Свято Різдва належить до великих християнських, вважається другим після Пасхи (Великодня) святом. 

Після церковної служби вся родина й гості сідали за стіл, на якому стояли кутя, пироги, узвар та ще деякі святвечірні страви. Під час трапези молилися за здоров’я присутніх, а також відсутніх родичів (як і попередньої вечері); господар згадував померлих, сподіваючись для них Царства Небесного. Ставили на стіл залишки вчорашніх страв: рибну юшку, пісний холодний борщ із квасолею, товченики, смажену рибу, квасолю. Потім подавали м’ясні страви, починаючи з м’ясного Після цих холодних закусок на столі з’являлися гарячі м’ясні страви: капусняк із свинячою грудниною, печеня чи душенина, верещака, смажені ковбаси, кров’янка, шинка, ковбик (кендюх, сальтисон), тушкована капуста, голубці, вареники з лівером, локшина з курятиною чи – гусятиною.

Для урочистостей готували й десерт. Це могли бути медівники, «горішки», вергуни (вертути), маківники, сластьони, пиріжки із солодкою начинкою. Коли збиралися увечері погомоніти, забавлялися соняшниковим і гарбузовим насінням, ліщиною чи волоськими горіхами, яблучками-кислицями (дичками) з квасу, квашеними садовими яблуками, квашеними грушками-гниличками. Горіхи справжні та «горішки»-печиво їли не просто, а зі значенням: «щоб пшениця гарно родила». Відомо, що горіх в українській традиції символізує родючість, багатство, здоров’я.

В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.

Розпочинали колядувати у різних місцевостях по-різному. Здебільшого в перший день Різдва. Тоді ж і починали ходити з вертепом.

А на другий день Різдва, на Марії, його треба винести, доки колядники прийдуть, щоб не заколядувати його. Перев’яжуть його перевеслом, повінчують йому і спалять.

На другий день Різдва «палять дідуха» о п’ятій-шостій ранку – обов’язково до того, як перша зірка зійде. Усе сіно й солому, сніп збіжжя виносять із хати і спалюють на перехресті доріг. Через це вогнище всі, хто міг, мають перестрибнути – і старі, й молоді, й малі – щоби були здоровими протягом усього наступного року. Попіл від дідуха вважають помічним від хвороб як людей, так і тварин. Загорнутим у чисту хусточку його зберігають рік за іконами.

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»