19 січня – Водохреща

Сьогодні ми святкуємо Водохреща – останнє із головних зимових свят. Усі знають, що цього дня святять воду, але що ж іще робили на Йордань, та як до нього готувалися?

Цього дня народ святкує третю, Голодну кутю, й уже останню. Увесь день нічого не можна робити для себе, не можна їсти, а хто не здужає – хоча б постувати. Їдять лише увечері, напившись перед цим свяченої води й обов’язково скуштувавши кутю з ситою. Добрі господарі й старші жінки дбають, щоб була свячена вода з трьох церков, бо з однієї – то й наче немає.

Окремо цікаво зупинитися детальніше на тому, якою ж була раніше кутя. Кутею називали пшоняну або ячну кашу, крупи на яку терлися не на млинах, а обтовк увалися в ручних чи ножних ступах. Перша кутя (голодна) готується до Різдва, друга – перед Василем – багата кутя і їдять її з солониною чи маслом. Кожен раз кутю варили зранку і до самого вечора окремо в горщику, щоб «досконало бубніла», а для окраси і смаку додавали товченого маку або гороху.  Якщо кутя все ж таки «гарно на бубніла», то це не тільки смачно, це найвища похвала господині, бо значить, що рік буде вдалим і врожайним. Горщик із кутею, накритий рушником, ставили на покуті, а вже до столу набирали саме стільки як треба, заправляли пісно чи з солониною (!), але завжди з медовою ситою. Там же на покуті біля горщика з кутею ставили сніпок збіжжя, хлібину й дрібку солі. Деякі господарі варять такої куті великий горщик на усі три великі свята. Якщо господар був мисливцем, то дотримувався звичаю стріляти на вітер, як тільки кутю подадуть на стіл – робилося це на знак привітання куті. Загалом же господарі кидали першу ложку куті на стелю над столом – по цьому загадували, який врожай буде цього річ. 

На Водохрещі, чи Йордань зранку церковний причт вибирає безпечне місце на річці і вирубує в льоду грецький хрест до самої води. По закінченню служби в церкві священик йшов із процесією до цього хреста і святив воду. А вже як посвячено, люди «з відрами, горшками, дзбанками й бутельками або іншим приготованим начинням» набирали воду й розносили по оселях. Цього дня не прийнято було їсти, поки до хати не принесуть йорданської води, а тільки напившись її, сідають їсти. Господарі виливають її трохи до корита, де напоюють худобу, ллють також до криниці.

Після освячення води священик обходить господарства та проставляє на стелі  та стінах хрести потрійною восковою свічкою. Дяк малює освяченою крейдою хрести на дверях хати ззовні і усередині, на одвірках, на усіх господарських будівлях. Робили це згідно із народним повір’ям, щоб забезпечити будинки та людей від громів та джуми (блискавки).  Деякі, згідно з давніми звичаями малюють собі крейдою «якісь постаті», що їдуть на коні й кажуть: «Уже поїхали коляди од нас на білих конях», вказуючи на цей малюнок. Вже після Йордані й справді свята закінчувалися і співати колядок не можна було.

Мисливці пострілами вітали не тільки кутю, а й Йордань – одразу після посвячення води стріляли угору – вірили, що це вбереже їх зброю від вроків. Звичай заборонили у 1833, а пам’ять про нього залишилась досьогодні у приповідці «Стріляють як на Йордані» - коли на ловах багато стріляють і нічого не вполюють. Дослідник народного календаря Овруччини ХІХ  зазначав, що на той час «деякі мисливці й зараз потайки приносять  із собою під полою свити свої стрільби і замочують у йорданській воді у вирубаному на річці хресті, щоб стріляти влучно». Цигани замочували батоги, пуги, файди, якими підганяли коней, вірячи, що вдаватиметься торгівля ними. 

Йорданську воду зберігали в оселі цілий рік, вважаючи її помічною від різних негараздів, а особливо ту, яка принесена з трьох церков - вона вживалася в народі при хворобах людей та господарських тварин.

 

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»