Про Святвечір, Різдво і дідуха. Згадки наших бабусь.

"Різдво…  Святвечір це останній день посту – Пилипівки. Тому на столі мали бути тільки пісні страви. Побожні люди намагались не їсти цілий день до Святої вечері. А Свята вечеря  - скільки до неї ще приготувань – їсти наготувати, дідуха поставити… а що ж таке дідух? В нас же не було ніколи тих йолок, не ставили. То недобре хвойне дерево в хату заносити. Навіть зараз у с. Харківці Полтавської області ніхто не хоче купляти двора де біля хати росте величезна ялинка. Хвойні дерева більше росли на кладовищах, пізніше – парках, але не поблизу хат (звісно, за виключенням регіонів, де самі хвойні й ростуть). Новорічні святкування і йолка були штучно приживлені Радянським Союзом, аби уніфікувати звичаєвість таких різних народів… Ніколи українці не святкували так новий рік. Головним святом було ж Різдво. Бо теперішній Новий рік припадає на піст і спокушає багатьох людей його порушити. Так от. Ні про яку йолку й мови бути не могло – тільки дідуха на покуть ставили, та сіна під стіл трусили, а подекуди так ще під скатертину.  

А дідух робиться, коли оце останній сніп – із усього, що родило у хазяїна – щоб а наступний рік ще більше вродило. І той снопочок стоїть круглий рік під образами на лавці на покуті. А я була сама менша в сім’ї. Мати давала банячок з кутьою, на мене вдягали кожушок вивернутий шерстю наверх і це я несла на покуть ставити. Тоді молилися Богу і сідали вечеряти. Оце вже перша зірочка сходила і сідали вечеряти. Як ми чекали тої зірочки!

А шо ми тоді їли – нічого було їсти. Кутю обов’язково це в Святий вечір перед Різдвом. Шоб було дванадцять страв. Вареники з капустою, з картопльою, капуста тушена, рибу жарили, млинці пекли з оселедцем. Його різали на шматочки, тісто було дріжджове, пісне. Вмокали шматок риби туди і на сковородку – дуже добрі були такі й пісні. А вареники з п’янкими вишнями з бутля!  Закруток же раніше не було  не було кришок залізних, то брали сушку, відварювали, на решето, з того робили повідло і тоді вже їли млинці з ним. Як раніше капусту складали на кислу в бочках і обов’язково туди ложили невеличку цілу капустину, щоб на Святвечір робити з неї голубці з пшоном. Могли робити так – одварить гриби, перекрутить, піджарить з цибулькою і до пшона домішать. І ще обов’язково кисіль варили. А Боже які тільки киселі були – сушили вишні, чорниці – все сушене було, закруток не робили. Борщ обов’язково був на Святвечір – на пісну вечерю. Раніше як борщі робили – брали різали буряки – наріжуть в бочоночки глиняні, поливляні зверху. І воно що квас такий робився – кислилося буряком. Намочать фасолю щоб постояла. Кидають ще в борщ картоплю і ллють той кислий буряк – сік бурячний. І тоді був борщ червоний і кислий – в самому кінці його лили. І варили ж у печі, в чугуні. А ще на столі має буть фасоля тушена, до неї морковочки, перцю, все туди добавить, що пахніло – таке смачне було. 

Ой, а колядували ж! Діти то само собою. Ходили до всіх родичів, до сусідів – обов’язково. Де б вони не жили. Не так від хати до хати, а тільки до родини. В нас було аж шість тіток і до кожної ходили, до хрещених. Але були такі люди, шо не мали ні дітей, нічого. То в нас такий закон був у селі хороший – то до таких одіноких людей всі заходили, все приносили, ходили помагали. Ще було що в кого могили і ніхто не доглядає, чи повиїжджали, чи поумирали, то на Проводи всі з села люди прибирають і свої і ті могили.

А в нас ще церковний хор ходив – тільки на другий день Різдва – із зіркою ходили від хати до хати із великим мішком – збірали гроші на церкву, на ремонт, на потреби – всі давали. На Різдво ж обов’язково кололи кабана. Був такий закон – одне перед Різдвом, одне перед Паскою. Робили ковбасу домашню, шинку запікали. Був такий великий казан – в тому казанові шинку запікали – її часником, перцьом помажуть, зверху замість кришки заліплювали тістом, коли попечеться тісто знімали, щоб ще без нього попеклось – підрум’янилось. Ще варили драглі (холодець). І рибу жарили. І ще робили свою вермішель – лапшу. А пироги які пекли – перекладанці. В ступі товкли мак, потім розпарювали чорниці сушені, туди вишняку і мак. А тісто робили на молоці і масло давали. Як вони були добрі – Боже мой! Зараз таких нема.

А рано на Різдво чекали хто перший зайде – старалися щоб зайшов хтось із чоловіків, особливо, якщо в хаті дівчата. Я й зараз не пускаю дівчат перших. Знай, якщо перший зайде хлопець, то в цей рік вийдеш заміж, тільки не нарошне, не запрошуй, а щоб саме вийшло. А в нас іще ворота тягають де живуть дівчата. Беруть ворота і несуть хтозна куди, а люди всі раненько шукають. А де дівки живуть! Старим ні. Двері  закривають, що не можеш зранку вийти, то виходили через хлів. То тільки там де дівки живуть, то вже парубки робили, не знаю чого. А ті хлопці, що ходили з дівчатами наоборот стерегли, щоб їхнім воротам нічого не зробили. А ті вип’ють і несуть хтозна-куди – ворота, хвіртки. А на ранок треба іти і шукать, брать підводу везти назад. Мати каже: «Йдіть шукайте, немає воріт»."

Панкова Лідія Семенівна 1945 р.н. родом із с. Несолонь Нвовоград-Волинського р-ну Житомирської області.

 

"А на Різдво то собираємось кумпанією і через усе село колядуємо. І однієї хати не минем. І й одниї! А тоді те шо наколядували… хто дає шо – а то біш ми не берем, не берем. Собіраємось в одниєї чи в одного хазяїна. Вечеряєм, гуляєм, співаєм. Оце таке. Веселіше було як тепер. Веселіше. Ніхто нікого не обіжав, ні вбивав, ні мучив, ніде нічого. 

А ще год десять назад ми збирались – двадцять дві душі і ходили колядували. Оце ще й таке:

В Рожжество Христове Ангєл прилєтєл,

Он лєтєл по нєбу громко пєсню пєл  - 

Всі люди дивуйтесь, цей день торжествуйте, 

День Христове Рожжиство.

А Ірод мйатежний во Христє узнав

І вибить младєнцев воінов послал.

Младєнцев згубили, мечі притупили, 

А Христос в Єгипті бил.

Младєнцев згубили, мєчі притупили, 

А Христос в Єгипті бил.

Младєнцев згубили, мєчі притупили, 

А Христос в Єгипті бил.

Много ми страдалі Спасе пред тобой,

Усі люди грєшні ти один святой.

Прости прогрішення, дай нам оновлення

В день Христове Рожжество.

Потім кричали: «Добрий вечір! Давайте дохід! Не дасте доходу перекину хату на воду!»  

Оце таке. Це під музики ми усе співали колядки. Вже в мене все в голові змішане. Я вже тепер більше уваги приділяю Біблії і Євангелії. А знала і молодіжні пісні і тюремні."

Ткач Надія Гаврилівна, нар. 22 вересня 1927 року, с. Михайлівка Канівського р-ну.

 

«Добрий вечір! Давайте дохід! Не дасте доходу перекину хату на воду!» Причиною такого досить цікавого вислову може бути той факт, що село Михайлівка дуже затоплювало водою. Про один такий випадок розповіла мені й сама бабуся:

"У нас у тридцять третім році (це ж я двадцять сьомого году) у вікна йшла вода. І мій батько лодкою все вивозив. У вікно виносили ми все з хати».

Після Святої вечері на столі залишали їжу – що вечеряли, небагато, і прибори оставляли – щоб покійники вночі приходили їсти. А невістка (родом з Луцького району) обов’язково ще під кожен куток скатертини клала по зубочку часнику.

А на Полтавщині солому під скатерть застеляли на Святвечір. «Треба щоб всі вдома були. Хто де далеко відбився, а на Різдво треба їхать додому. І постувать цілий день щоб гроші були. Дідух ставлять, з останнього снопа його робили. А кутю з пшениці робили – чим більше всього накладеш – тим багатше весь рік буде. Не водою заливали, а узваром. Мед додавали, горіхів." 

Соловій Катерина Володимирівна 1960  р. н. с. Харківці Лохвицького р-ну Полтавської області.

 

Записала і підготувала Панкова Анастасія, Українське село.

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»