Виховний потенціал української календарно-обрядової творчості

Не було раніше дитячих садочків, центрів дитячої творчості, гуртків, секцій, одним словом, на наш сучасний погляд – дитина була повністю представлена собі, але наскільки моральнішими і культурнішими вони виростали. І  порівнюючи з сучасною ситуацією, що бачимо? Якщо дитину не привчили змалку структурувати свій час за допомогою гуртків, цікавих і корисних занять, вона виховується вулицею, вона в більшості випадків «пропадає».

Не те було колись. Дитина тоді теж виховувалася вулицею, але якою! Парубочі й дівочі громади були своєрідною школою морального виховання молоді. Але зараз свідомо обмежимося лише календарно-обрядовою творчістю і участю в ній дітей. Насамперед, дитина дуже активно розвивалася творчо. Вона вчилась співати, вона вчилась танцювати, вона вчилась театрально перевтілюватись, адже кадендарно-обрядова творчість це драматична творчість. Кожне свято як невелика (чи скоріше велика?) вистава.

Ну ось наприклад, зимовий період календарно-обрядової творчості – чого тільки коштують колядування, посівання, «водіння кози», або перебирання – дитяча громада ділиться, кожен отримує роль, кожен сам собі костюмер – тут ще один позитивний аспект – дитина думає, як змайструвати краще костюм, з чого – працює руками. Мало того, що розучують свої ролі, так ще й постійно імпровізують, в залежності від хати, до якої зайшли.

Ще один, і напевне, найпозитивніший момент – психологічний – це та атмосфера сміху, забавлянь, емоційної розрядки, яка супроводжує всі ці ігрища. А матеріальна нагорода – калачі, солодощі, а чи й просто шматок сала – в залежності від статку оселі. Але це не найважливіше – головне – їх всюди з радістю і святковою урочистістю чекають.

І якщо Різдвяна творчість урочиста, то вже весняна – найрадісніша, найвеселіша! Скільки пісень, приспівок, примовок, прикмет… скільки ігор! Почитати тільки Свидницького «Великдень у подолян», та й багатьох інших… от де дитина розвивається фізично, розвиває спритність, кмітливість(відгадування загадок), хлопчики – силу, дівчатка – швидкість.

Завдяки календарно-обрядовій творчості дитина успішно поступово соціалізується, входить до громади, як повноправний член. Привчається до елементарних сімейних обов’язків – дівчатка допомагають мамам прибирати, готувати їсти, згодом, на власних святах( де бере участь лише молодь), самостійно робитимуть це, хлопці майструють декорації, «хазяйнують». Адже у кожного свята – свої вимоги. От до першого закликання весни діти мали разом з мамами напекти печива у вигляді пташок і разом з ним бігати закликати весну, я мовчу про кількість обрядових страв до Різдвяних свят, Великодня.

І ви тільки уявіть, як розвивається пам'ять, а отже й мозок, у дітей, які вчать напам’ять і знають стільки текстів пісень, загадок, небилиць, примовок, казок і т.д. Наскільки врівноважена психіка у таких дітей, які постійно «розряджаються» від негативу за допомогою численних ігор і «заряджаються» позитивом від свят.

Також дитина розвивала свій естетичний смак у обрядовій творчості – чого тільки коштує розмальовування писанок! Та кількість візерунків традиційних, яким навчаються від старшого покоління, та кількість імпровізацій ( щоб більше ні в кого такої гарної як у мене не було!), експериментів з кольорами (до речі, вивчається рослинний світ і його специфіка – бо рослинні барвники – справа непроста, треба ж усе знати і вміти).

Ми проаналізували вплив календарно-обрядової творчості на прикладі лише двох пластів – зимового і весняного, та й то не всього, а скільки ще всього залишилось поза увагою, але все одно висновок буде однозначним: участь дітей у календарно-обрядовій творчості є надзвичайно позитивним явищем, явищем, якого сучасним дітям дуже не вистачає.

Панкова Анастасія, співробітник етнографічного музею "Українське село".

2009 – 2018 © Етнографічний комплекс «Українське село»